Буйко Петро Михайлович – лікар-акушер-гінеколог,
хірург, професор кафедри акушерства і гінекології,
доктор медичних наук,
організатор та керівник Київського НДІ
охорони материнства та дитинства,
завідувач кафедри акушерства
і гінекології Київського медичного інституту,
полковник медичної служби:
до 130-річчя від дня народження
Буйко Петро Михайлович (31.10.1895–15.10.1943) – лікар-акушер-гінеколог, хірург, доктор медичних наук (1936), професор (1938), професор кафедри акушерства і гінекології (1938), організатор та керівник Київського НДІ охорони материнства та дитинства (1933–1938), завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського медичного інституту (1939–1941), полковник медичної служби.
Петро Михайлович Буйко народився в м. Більськ (Польща, нині м. Більськ-Підляський) в робітничій родині. Після початкової медичної освіти приїхав до Києва, де почав працювати військовим фельдшером (1917) та здобув вищу медичну освіту, закінчивши в 1922 році Київський медичний інститут. З 1923 по 1929 роки працював в кількох медичних закладах: голова Бердичівського комітету профспілки «Медсанпраця» (Київська область), завідувач здороввідділу в м. Біла Церква (Київська область), головний лікар в лікарнях Червоного хреста в м. Біла Церква (Київська область) та м. Люботин (Харківська область). Після кількох років роботи і набуття практичного досвіду П. М. Буйко обирає основним напрямом подальшої наукової праці акушерство та гінекологію.
В 1930 році Петро Михайлович повернувся в свою Альма Матер і продовжив роботу доцентом на кафедрі акушерства і гінекології Київського медичного інституту, а вже в 1931 році – завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського стоматологічного інституту. В період 1933–1938 років Петро Михайлович, маючи організаторські здібності керівника, організовував та очолив Київський НДІ охорони материнства та дитинства (нині Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України (ІПАГ)), 1939–1941 був завідувачем кафедри акушерства і гінекології Київського медичного інституту.
Але трагічна доля лікаря, науковця П. М. Буйка ввійшла в історію не тільки медицини: учасника бойових дій двох світових воєн, людину, яка спасла тисячі життів – Петра Михайловича Буйка, – після катувань жорстоко спалили живцем нацисти в жовтні 1943 року, як учасника партизанського руху на Фастівщині (Київська область). Він очолював медичну частину партизанського загону і сам був важкопоранений. Люди підготували для лікаря-партизана можливість втечі, але гестапо попередило про те, що при втечі хоча б одного в’язня знищать всіх, і Петро Михайлович відмовився від шансу зберегти своє життя.
Наукові дослідження: профілактика і лікування розривів промежини під час пологів; лікування міхурево-піхвових нориць. Запропонував метод фістулографії з гомотрансплантацією плаценти на вшитий дефект сечового міхура. Запропонував нову зручну модель пологового ліжка. Про доброту і гуманність лікаря П. М. Буйка свідчать його власні слова: «Ми повинні дбати про те, щоб справа допомогти породіллям…була поставлена на належну висоту. Ми повинні дбати також про те, щоб наші жінки радісно зустрічали материнство, а це може і повинно бути досягнуто шляхом зведення до мінімуму різноманітних ускладнень у перебігу пологів.» В 1938 році захистив кандидатську, в 1940 році – докторську дисертації.
В 1944 році П. М. Буйка посмертно було нагороджено медаллю «Герой Радянського Союзу» (найвища нагорода в колишньому СРСР).
На вшанування пам’яті П. М. Буйка на будинку по вул. Банковій, 12 в Києві, де він жив в 1936–1941 роках, встановлено меморіальну дошку.
Науковий доробок Буйка П. М. представлено в: імідж-каталозі «Наукові праці вчених-медиків НМУ імені О. О. Богомольця», електронному каталозі, алфавітному та систематичному каталогах.
мережах: